Школа навчає, а батьки виховують? А як же тоді з виховною роботою? Недарма група батьків навіть підготувала петицію про її скасування в закладах освіти. Та хіба ж педагоги можуть не впливати на учнів? Про це дискутували на секції позашкілля та виховання на Всеукраїнській серпневій конференції освітян.

Батьківські цінності проти шкільних

Виховання по-старому не зможе вписатися в оновлений освітній простір для дітей нового покоління. Воно не гармонізуватиме з інтегрованими уроками та проектною діяльністю. Варто заново з’ясувати, як це — виховувати? Якщо, скажімо, Денис постійно б’ється на уроках — тут все зрозуміло. А якщо лише на дворі? Тоді це головний біль батьків чи ще й учителів?

Або ж у класі цькують повненьку дівчинку. Вчитель викликає до школи маму головної «баламутки» і пропонує разом вплинути на дитину. А у відповідь чує: «Мені самій огидні оті товстуни. Хай менше їдять, то ніхто не дражнитиме. Я завжди показую таких людей донечці, щоб вона менше їла солодощів». Чи має педагог перевиховувати батьків або сперечатися з ними? Якщо почне соромити за такі погляди, чи не буде це втручанням однієї дорослої людини у свободу переконань іншої?

3 статті про фільми та книги, які дають лайфхаки виховання

Може, тому дедалі більше і вчителів, і свідомих батьків пропонують підтримати західну модель: школа — для навчання, родина — для виховання. У багатьох країнах поруч існують світські школи та релігійні, де виховання важливе. Батьки можуть обрати їх і знатимуть, які саме цінності там будуть прищеплювати. Противники виховної роботи кажуть: навіть слово «вчитель» від «вчити», а «виховувати» — це про вихователя у дитсадку.

П’ять принципів виховання по-новому:

1. У концепції НУШ передбачено виховання на загальнолюдських цінностях та патріотизмі. Дітей мають привчати до відповідальності, поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини, екологічної культури, доброти, милосердя, толерантності, терпимості, шанобливого ставлення до сім’ї. Хтось вважає, що звучить все це дещо абстрактно, але то — від оскоми до красивих слів. Насправді ж опитуваннями, психологічним тестуванням, різними іншими методами можна виміряти рівень свободи у школі, довіри, безпеки. Це якраз буде орієнтація на результат, а не на процес. Якщо вдасться створити атмосферу, сповнену свободи, довіри та безпеки, це добре пасуватиме сучасним активним, незалежним дітям, дозволить їм без сором’язливості проявити свої творчі здібності.
2. Виховну програму варто ухвалювати спільно з батьками, а різні тематичні акції краще базувати на дитячій ініціативі, ідеях.
3. Прищеплювати цінності гуманізму найкраще через конкретні дії. Загалом, це притаманно НУШ: менше слів — більше дії. Допомога конкретній людині важитиме для дитини значно більше, ніж слова.
4. Звісно, дисциплінарні прочуханки, публічна критика із залученням однокласників — це не виховні моменти, припустимі в НУШ. Навіть обговорення оцінок відтепер ведеться лише зі школярем та його батьками, а не в класі чи на батьківських зборах.
5. Шкільне виховання має стати не «каральним». Замість «не можна вчиняти інакше» має стати «так було б ефективно». Завдання школи — вказувати та аналізувати орієнтири, підказувати, як вчинки та цінності людини впливають на інших та на її життя, а також створювати психологічно комфортну атмосферу. І тоді новим освітнім простором називатимемо не лише дизайн класів та сучасне обладнання, а й середовище, яке виховує успішну й щасливу людину.